До дня народження Лесі Українки

 «Я жива! Я вічно буду жити!»

 Виховна година для учнів початкової школи

Ведучий 1. У світовій культурі є митці, що увібрали в себе живу душу народу, стали частиною його життя. До них належить і славетна українська поетеса Леся Українка, яка не стала повторювати попередників або сучасників, а виробила власний, оригінальний голос, якого «не  знала доти Україна».

Ведучий 2. Поетеса залишила людству чудові ліричні поезії.

Читання поезії «Стояла я і слухала весну…»

Ведучий 1. Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою… Вчителями її були мати – письменниця Олена Пчілка,

Ведучий 2. Батько – юрист Петро Антонович,

Ведучий 1. Книги і саме життя.

Читання поезій «Вечірня година. Коханій мамі»,

«Ви щасливі, пречистії зорі»,
«Мамо, іде вже зима»

Ведучий 1.Жила сім’я на Волині, у селі Колодяжному. Село як село: з хатинами, садочками, криницею.

Читання поезії

            Он ярочки зелененькі,

            Стежечки на них маленькі,

            Перевиті, мов стрічечки.

            Річка плине, берег рвучи,

Далі, далі попід кручі…

Ведучий 2.Одного разу селом пішла чутка, що приїжджають пани. Це було в суботу.

Ведучий 1.А в неділю зранку всі мешканці села повибігали на шлях дивитися, чи не їдуть? Десь опівдні в село в’їхала відкрита коляска.

Ведучий 2. З неї вийшов чоловік і одягнена в широку сукню пані.

Ведучий 1. За ними вискочили хлопчик і дівчинка – худенька, тоненька, лице мала засмагле, довгасте.

Ведучий 2. Всі звернули увагу, що вона кульгала на одну ногу. Дівчинку звали Леся.

Ведучий 1. Коли їй було 10 років, вона пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже змерзли ноги.

Ведучий 2. Внаслідок сильної застуди розвинувся туберкульоз кістки. Іноді ніжка в Лесі так боліла, що вона аж плакала, щоб ніхто не бачив.

Читання поезії «Як дитиною, бувало…»

Ведучий 1. Батьки жаліли донечку, лікували. До школи її та старшого сина Михайлика не віддали, а навчали вдома.

Ведучий 2. Леся, незважаючи на хворобу, росла веселою та жвавою дівчинкою.

Пісня на вірш Олени Пчілки «ГОП-СКОК»

Гоп, скок. Веселенько,

Одиначка я у неньки:

Мене ненечка пестує

Та смачненьким все годує;

Я ж матусю поважаю

І слухняна виростаю.

Гоп, скок, руки в боки,

Прилетіли три сороки.

Сіли вони на тинок,

Мене кличуть у танок.

У зеленому віночку,

На жовтенькому пісочку,

Як та кізка я стрибаю

І матусю звеселяю.

Ведучий 2. У чотири роки Леся вже вміла читати.

Ведучий 1. Читала багато, вивчила різні мови: німецьку, латину, грецьку. Всього – 13.

Ведучий 2. Прості люди дивувалися, побачивши панночку: говорила тільки українською мовою, ходила в українському вбранні, була проста, сердешна, добра.

Ведучий 1. Коли хтось із дівчаток називав ї «баришнею» чи «панночкою», одразу повторювала: «Не баришня і не панна… А Леся… Просто звіть мене Лесею». І дуже любила співати зі своїми подругами українські народні пісні.

Пісня «Ой є в лісі калина»

Ведучий 1. Любила вишивати.

Ведучий 2.Мала малярські та акторські здібності.

Ведучий 1. Гарно декламувала.

Ведучий 2. Добре грала на фортепіано.

СЦЕНКА

ЛЕСЯ: Мені здається, що з мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, якби натура не втяла зі мною кепський жарт.

            Моїми вчителями музики були тітка Олена, батькова сестра, потім дружина Лисенка, Ольга О’Коннор, яка мала бездоганний смак і була справжнім професіоналом.

            Я так зраділа, коли батько подарував мені фортепіано.

(Гортає ноти. Звучить тиха музика. Лунає поезія)

Читання поезії  Лесею «До мого фортепіано»

Ведучий 2. До самісінької садиби Косачів підступало лісове урочище зі старими гіллястими дубами та густою ліщиною. Мало хто з дітвори наважувався ходити туди самотою.

Ведучий 1.Старші лякали дітей лісовиками та відьмами. А ще розповідали, що в лісі живе…

МАВКА: Я – лісова дівчина, мавка. Ходжу завжди боса, одягаю зелену полотняну сорочку. В мене зелені очі, довге чорне волосся, заплетене в тугу косу. На голові віночок з березових гілочок. Я дуже гарно співаю, але слова моїх пісень важко розібрати. Якщо ж людина зрозуміє ті слова, то неодмінно піде зі мною і пропаде. Я можу змінювати свою зовнішність: перетворюватися на фантастичний привид, який має властивість зливатися з навколишньою природою. А взагалі, я дуже добра і горнуся до людей.

Ведучий 1. Почувши цю розповідь, маленька Леся, нічого не боячись, одного разу вночі пішла до лісу.

ЛЕСЯ: Як тут темно. Столітні дуби простягають до мене свої віти-руки, ніби хочуть затягти мене в гущавину. Але я не боюся. Там, у глибині лісу, заховалося дивне створіння: чи то русалка, чи то мавка. Я дуже хочу її побачити… Ой! Щось ніби промайнуло у темряві! А це що? Ви чуєте?

СЦЕНКА

Звучить сопілка.

МАВКА: Ох, як же я довго спала. А хто мене збудив?

ЛІСОВИК: Либонь, весна

МАВКА: Весна ще так  ніколи не співала, як ото тепер. Чи то мені так снилось? (Голос сопілки посилюється). Ні… Стій… Ба! Чуєш? То весна співає?

ЛІСОВИК: Та ні, то хлопець на сопілці грає. Це людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

Входить Лукаш, хоче надрізати березу. Мавка кидається на захист.

МАВКА: Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

ЛУКАШ: Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хотів собі вточити соку з берези.

МАВКА: Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї!

ЛУКАШ: Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?

МАВКА: Я – Мавка лісова.

Ведучий 2. Ось що побачила Леся в загадковому лісі.

Ведучий 1. Ось що почула в шелесті дерев. І коли вона виросла, все це вилилось у казкову драму-феєрію, яку Леся Петрівна назвала «Лісова пісня».

Читання поезії

Гайда, дітки, у садок!

Любо там та мило!

Скільки всяких там квіток

Сей рік уродило!

Пишна рожа, мак чубатий,

Між кущами м’ята

І барвіночок хрещатий

Стелються до хати.

Сонце з неба світить, грає,

Сяє, мов сміється,

І, як вільна пташка, мрія

До небес несеться.

Ведучий 2. Леся дуже любила квіти. Свою закоханість у них Леся перетворила у казочку «Лелія».

СЦЕНКА

            На ліжку лежить хворий хлопчик, який дивиться у вікно.

МАТИ: Павлусю, куди ти дивишся?

ПАВЛО: Та я дивлюсь на ту смужку. Мамо, звідки вона? З чого вона?

МАТИ: То місяць так світить, Павлусю, а заслонити віно – то й не буде смужки.

Співає колискову. Виходить.

Входить Лелія з короною на голові, має крильця. У руках біла лілея.

ПАВЛО: Ти Леля?

ЛЕЛІЯ: Так, я Лелія. Я чула, як про  ти мене розпитував, от і прийшла до тебе. Ти радієш?

ПАВЛО: Радий, дуже радий. (Протягує до неї руки).

ЛЕЛІЯ: Може ти хочеш зі мною туди полетіти?

ПАВЛО: Як же я полечу? Хіба в мене є крильця, як у тебе? Я не вмію літати.

ЛЕЛІЯ: Ну то я візьму тебе на руки.

ПАВЛО: Ти?.. Ти ж така маленька, а я більший від тебе, я важчий.

ЛЕЛІЯ: То нічого. (Торкнулася квіткою, той перетворюється на мак, полетіли у садок, де були квіти).

Ото сплять і не чують, що ми коло них. А вставайте лишень ви. (Торкається їх своєю квіткою. Квіти прокидаються і танцюють).

ТАНЕЦЬ КВІТІВ ПІД МУЗИКУ «МАЛЕНЬКА КРАЇНА» Н. КОРОЛЬОВОЇ

Ведучий 2. Ось так і росла на Поліссі дівчинка, яку звали Леся. І все, що вона бачила навкруги, перетворювалося в Мавку, Лісовика, царицю Лелію.

Ведучий 1. Справжньою донечкою українського народу росла Леся, а її мама, Олена Пчілка, дуже пишалася нею і, щоб зло не торкнулося її дитини, написала для Лесі вірш «Молитва».

Знаю, бо казала

Мені моя ненька,

Що я українка,

Правдива, маленька.

Знаю: Україна

Серцю мому мила,

Я по-українськи

Молитися вчила.

А моя опора –

То Божая Мати,

Мати Україна

Повна благодаті.

Ось мою молитву

Прийми, Отче, Боже,

Нехай Україні

Вона допоможе.